На відміну від друкованого видання чи телебачення, необов’язково мати профільну освіту чи досвід роботи, щоб самостійно створити інтернет-блог й писати в ньому про все, що заманеться. Через це зараз можна знайти блог, форум або профіль в соціальній мережі практично на будь-яку тему, і автору кожної з таких платформ кортить поділитися зі світом власною думкою. Робить він це, зазвичай, у форматі відомого жанру журналістики — рецензії.

Раніше ми вже писали про деколонізацію і чому культура та література не поза політикою, а в самому її центрі. Через культурну експансію Росії, яка відбувалась століттями, чимало українців мали, а хтось і досі має російську книжку вдома. Розглянемо, які поради щодо неї можна побачити в медіа.

Сотні новинних заголовків, повідомлень, сюжетів, репортажів, та іншого контенту, який можуть запропонувати соцмережі, людина сприймає як важливу інформацію. Своєю чергою цю інформацію вона передає іншим, таким же людям, як і вона сама. І якщо хоча б 1% здобутої інформації - “деза”, прихована (або й не зовсім) пропаганда - кожен, хто прокоментував, репостнув або поділився з друзями - став ненавмисним учасником величезної пропагандистської машини, яка робить усе, щоб дискредитувати Україну: як в очах союзників, так і в очах самих українців.

Якість та достовірність інформації, що подається в медіа - завжди була важливим критерієм, який впливав на відгуки про те чи інше видання. Проте, після початку повномасштабного вторгнення питання достовірності та дотримання журналістських стандартів стоїть гостріше, ніж будь-коли. І якщо раніше недостовірність в публікаціях - це ймовірність отримати негативну оцінку, то зараз - загроза репутації та існування медіа.

Розвиток соціальних платформ змінює ставлення та вимоги до офіційних державних осіб. Якщо раніше побачити президента країни було можливо тільки у теленовинах, то зараз люди мають можливість не лише бачити очільників держав, а й слідкувати за кожним їхнім днем. Сучасні користувачі вимагають від обраних кандидатів активного щоденного звітування, сенсаційних висловлювань та вчинків. Офіційних осіб неначе оцифровано та перенесено у віртуальну реальність, де вони мають змогу поспілкуватися та взаємодіяти з кожним своїм підписником.

Важко заперечувати активні культуротворчі процеси від початку повномасштабного вторгнення. Українці - і українські медіа зокрема - швидко зрозуміли, що культура є може і не зброєю, але щитом від російської агресії. Незважаючи на це, в українському інфопросторі відчувається значна нестача спеціалізованих медіа, що відслідковують і висвітлюють події в культурному просторі. В цьому матеріалі спробуємо розібратися, хто говорить про мистецтво в Україні і чому колонки “культура” в онлайн-виданнях недостатньо.

Між Україною та Тайванем більше спільного, ніж може здатися на перший погляд. Дві країни тривалий час потерпали від культурної асиміляції та наразі відбудовують свою демократію по сусідству з авторитарними країнами - росією та КНР. У той час, як Тайвань проводить активну військову підготовку, уряд острова також проводить активну культурну кампанію в медіа. Розглянемо, як Тайвань захищається від асиміляції КНР та вибудовує свою культурну стратегію на прикладі Taiwan Today.

Документальні стрічки змальовують історії звичайних людей, які  стали жертвами війни. Ці картини є своєрідним меморіалом, який не дає нам забути про тих, хто втратив життя, тих, хто віддав своє майбутнє за віру в свободу та незалежність. Ми підготували добірку документальних фільмів про повномасштабне російське вторгнення в Україну.

Цифрова журналістика невпинно розвивається, виникають нові технології та сервіси, які покращують роботу журналістів. Зокрема такі, що допомагають розуміти вподобання аудиторії, а відтак - робити матеріали цікавішими та кориснішими. Наприклад, звичайне анонімне голосування на одній з онлайн-платфом уже домоможе зрозуміти журналісту думку споживача. Ми підготували збірку додатків, які допомагають журналістам зрозуміти настрої читачів.

Музика завжди була і залишається складовою української культури. Для українців це спосіб закарбувати в пам’яті свою історію та подвиги національних героїв — у складні часи такі пісні єднають довкола себе й надихають рухатися далі. Виконавці співають про те, що турбує їх зараз, порушуючи не лише тему кохання, але й, в контексті визвольної боротьби, туги за домом, братерства, надії на краще. Тому не дивно, що Росія в межах гібридної війни завжди намагалася перешкодити розвитку нашої музики, просуваючи на українських платформах власних артистів і разом з ними “потрібні” наративи.