За понад 100 днів воєнної агресії Росія не змогла підпорядкувати собі Україну. Але війна Росії проти України підпорядкувала собі українські медії. Новинні сайти та газети Львівщини, які цього разу моніторили експерти Інституту демократії ім. Пилипа Орлика, засвідчили той факт, що преса є не лише посередником при передачі фактів, тенденцій та опису явищ, а й сама зазнає істотних перетворень у процесі цієї передачі. 

У статті ми подали своє бачення дефініцій, якими слід послуговуватися тим, хто пише про війну росії проти України, щоб сформувати коректне й чітке розуміння того, що насправді відбувається в центрі Європи у 21 столітті.

Кожному хто сидить у TikTok не раз потрапляли у рекомендації відео людей, які розповідають про психологію. Це могли бути психологічні портрети особистостей, розбір стосунків з погляду психолога, або поради щодо психологічного стану. Але контент на тему психології публікують як сертифіковані психологи, так і звичайні люди, які цікавляться нею. В цьому і полягає одна із проблем.

Від свободи слова до мови ворожнечі – один крок. І розрізнити, де чітка межа між цими явищами, іноді буває складно. Журналісти часто грішать хейтспічем у своїх текстах, а читачі ще частіше грішать його несвідомим споживанням. Інколи аудиторія навіть не бачить проявів мови ворожнечі чи порушення професійних стандартів автора, адже настільки звикає до такого викладу інформації, що приймає це за належне. І це прикро, адже такі матеріали є шкідливими для суспільства. Вони на підсвідомому рівні підривають соціальну згуртованість, спричиняють дискримінацію і можуть призвести до гірших наслідків, як-от насильство, цькування тих чи інших соціальних груп.

Ще два стовпи, на які спирається журналістика повсякчас, змінюються у час війни. Схоже, основним стандартом стає «не нашкодь»

Професійні стандарти є базовою умовою якісного виконання будь-якої роботи, адже неможливо створити хороший продукт без дотримання технологій виробництва. Те саме стосується й створення інформаційного продукту. Дотримання стандартів журналістики дає людям, які передають інформацію, право називати себе журналістами, і це відрізняє їх від блогерів, пропагандистів чи просто дописувачів в інтернеті.

Джинса і замовні матеріали зникли фактично з інформаційного простору під впливом умов війни, а їм на зміну прийшли емоції – сум через втрати і радість передчуття перемоги. Реклама у часи війни майже цілковито зникла зі шпальт. Разючі відмінності преси в умовах війни на тлі звичних умов висувають нові вимоги до аудиторії при споживанні контенту – з розумінням його специфіки, спрямованості та особливостей впливу на реципієнтів. 

Ми зібрали думки, які відображають основні меседжі щодо російсько-української війни російських опозиційних публіцистів. Більшість із них були авторами та гостями на радіо «Эхо Москвы», яке, незважаючи на помірковану опозиційність, було ліквідоване російською владою вже за декілька днів після початку вторгнення в Україну. Зараз вони переважно ведуть свою діяльність в соцмережах, насамперед – в Telegram та YouTube-каналах. Більшість із них перебувають закордоном, проте дехто продовжує працювати в Росії на свій страх і ризик.

Чи хвилює людей гриф “непідтверджена інформація”? Звичайно ж, ні. Неофіційні канали новин склали немаленьку конкуренцію новинним ресурсам, які збирали своїх читачів роками. Десятками років. А тепер, коли офіційний медіагігант вперше висвітлює інформацію о 19:30, по той бік екрану українці масово вибухають гнівом: “Ми про це читали ще кілька годин тому”.

З 2014 року тема війни з Росією є в топі найпопулярніших категорій новин на сайтах українських інтернет-видань. У зв’язку з нинішнім загостренням російської агресії й стягненням її військ до кордонів з Україною зацікавленість людей до цієї теми тільки виросла і відповідно збільшилася кількість матеріалів. Як саме українські інтернет-ресурси формують стрічку новин? Як вони категоризують матеріали та на чому акцентують увагу читачів? Яка загальна тональність цих новин? Розглянемо ці та інші питання на прикладі Еспресо, Радіо Свобода, Обозреватель та Укрінформ.