У статті ми подали своє бачення дефініцій, якими слід послуговуватися тим, хто пише про війну росії проти України, щоб сформувати коректне й чітке розуміння того, що насправді відбувається в центрі Європи у 21 столітті.

Сьогодні можна з упевненістю сказати, що ті, хто формує стрічки новин, здатні активно впливати на емоції людей. Тому в країні, яка і так перебуває у стані стресу через війну, медіа мали би уникати гіперболізації гіпотетичних загроз, а натомість надавати більше позитивної інформації для збалансування негативного впливу. А користувачі зі свого боку – уникати поширення чуток і відповідально ставитись до вибору інформації.

Кожному хто сидить у TikTok не раз потрапляли у рекомендації відео людей, які розповідають про психологію. Це могли бути психологічні портрети особистостей, розбір стосунків з погляду психолога, або поради щодо психологічного стану. Але контент на тему психології публікують як сертифіковані психологи, так і звичайні люди, які цікавляться нею. В цьому і полягає одна із проблем.

Від свободи слова до мови ворожнечі – один крок. І розрізнити, де чітка межа між цими явищами, іноді буває складно. Журналісти часто грішать хейтспічем у своїх текстах, а читачі ще частіше грішать його несвідомим споживанням. Інколи аудиторія навіть не бачить проявів мови ворожнечі чи порушення професійних стандартів автора, адже настільки звикає до такого викладу інформації, що приймає це за належне. І це прикро, адже такі матеріали є шкідливими для суспільства. Вони на підсвідомому рівні підривають соціальну згуртованість, спричиняють дискримінацію і можуть призвести до гірших наслідків, як-от насильство, цькування тих чи інших соціальних груп.

З початком введення воєнного стану припинилося функціонування багатьох реєстрів. Чи означає це, що журналістика даних втратила актуальність? Ні, адже держані реєстри й портали з відкритими даними не є єдиними джерелами для медійників. Окрім того, за останні місяці з'явилися нові формати взаємодії між даними й аудиторією в Україні.

Ще два стовпи, на які спирається журналістика повсякчас, змінюються у час війни. Схоже, основним стандартом стає «не нашкодь»

Професійні стандарти є базовою умовою якісного виконання будь-якої роботи, адже неможливо створити хороший продукт без дотримання технологій виробництва. Те саме стосується й створення інформаційного продукту. Дотримання стандартів журналістики дає людям, які передають інформацію, право називати себе журналістами, і це відрізняє їх від блогерів, пропагандистів чи просто дописувачів в інтернеті.

Днями The Washington Post опублікували статтю аналітикині з питань тероризму Ріти Кац із назвою “Неонацисти використовують війну Росії в Україні у своїх цілях” . У ній авторка розповідає про окремих іноземних військових з Франції, Британії, США та Словаччини, що вступають в лави української армії. Дослідницька група Кац SITE Intelligence Group стверджує, що вони приїжджають воювати не стільки проти російської навали, скільки через неонацистські погляди, яких притримуються. Авторка цитує переписки військових у мобілізаційних чатах полку “Азов” і робить висновок, що іноземні неонацисти в перспективі становитимуть загрозу не тільки в Україні, але й згодом на батьківщині, адже “повернуться із новою зброєю та бойовим досвідом”.

Джинса і замовні матеріали зникли фактично з інформаційного простору під впливом умов війни, а їм на зміну прийшли емоції – сум через втрати і радість передчуття перемоги. Реклама у часи війни майже цілковито зникла зі шпальт. Разючі відмінності преси в умовах війни на тлі звичних умов висувають нові вимоги до аудиторії при споживанні контенту – з розумінням його специфіки, спрямованості та особливостей впливу на реципієнтів. 

Пропаганда задля просування своїх геополітичних інтересів завжди була пріоритетом режиму Путіна. На поширення потрібних Кремлю наративів Росія витрачає величезні фінансові та людські ресурси. Але попри критичну важливість для Росії інформаційного впливу, її пропагандистські спецоперації часто провалюються: або долаючи поріг абсурдності, або просто заплутуючись в аргументації, що призводить до непослідовності та суперечливості версій. Тож чи виконує […]