Минуло більше року як з’явився новий вірус, який захопив весь світ. COVID-19 зруйнував всі плани кожного і продовжує їх руйнувати, зокрема задуми на вихідні дні. З 14 листопада в Україні впровадили “карантин вихідного дня” з метою зменшити кількість контактів. Як відреагували на це медіа та соцмережі – у нашому матеріалі.

Щоденну данську газету «Politiken» шанують за нестандартний та унікальний дизайн, завдяки якому вона отримала багато премій: у 2010 році їй присудили нагороду «Європейська газета року», а у 2012-му вона стала найкращою у світі разом із чотирма іншими газетами в конкурсі. У чому секрет її успіху та чим вона приваблює читачів?

Вихід на телевізійні екрани цієї новинки від українського кіновиробника став цікавою та довгоочікуваною подією, яку широко висвітили медіа, а її перша серія на платформі YouTube набрала понад мільйон переглядів. Розглянемо на двох прикладах, як відреагували українські кінокритики на нову історичну сагу.

На офіційних сторінках у соціальних мережах низки українських ЗМІ цього року новим трендом стали короткі і часто новинні відеоролики. Цей формат на сторінках Facebook та Instagram зокрема використовують «Громадське телебачення», «UA:Перший» та українська редакція «Радіо Свобода». Журналісти називають такі ролики «соцвідео» — скорочено від «відео для соціальних мереж».

Стереотипи – не завжди хибні уявлення, але здебільшого мають мало спільного з реальністю. У ХХI столітті, у великому потоці різноманітних думок, особисте розуміння стандартів людської краси подекуди перестає бути особистим. Наскільки відчутним у нав’язуванні певних стандартів є вплив засобів масової інформації? Нав’язують медійники стереотипи щодо зовнішнього вигляду людини чи спростовують їх? Спробуємо розібратися на прикладі популярних в Україні ресурсів «ZNAJ.UA» і «ТСН».

Мати, вчителька, пенсіонерка, прибиральниця, покоївка – у таких ролях ми звикли частіше бачити жінку. Сучасний світ дедалі частіше диктує нам рівноправні умови існування гендерів, проте нерівність досі бачимо у багатьох сферах життя. Медіа – не виняток. Саме ЗМІ мали би акцентувати увагу на подоланні гендерної нерівності. Натомість, щодня ми читаємо статті з сексистськими заголовками, сюжети з неетичним висвітленням жінок як «жертв» або ж з їх об’єктивацією.

Тенденції гендерної рівності та толерантності торкнулися нині кожного українця. Суспільство почало вживати фемінітиви, поважати людей з обмеженими можливостями та загалом уникати різних форм дискримінації. Очевидно, що ці зміни не оминули й засоби масової інформації. Утім, гортаючи сторінки інтернет-ЗМІ, зокрема львівських, щораз бачимо, що зміни аж ніяк не вкорінені, а стереотипи продовжують жити і квітнути.

З початку протестів у Білорусі минуло понад 100 днів. Весь цей час мітинги супроводжуються насиллям з боку силовиків, а кількість затриманих зростає з кожною недільною акцією, продовжують надходити повідомлення про загиблих протестувальників. Ще до початку перших зіткнень українські медіа охрестили протести в країні «білоруським майданом» порівнюючи їх із подіями Революції Гідності. Тож у чому саме журналісти побачили схожість протестів у двох країнах і які знайшли відмінності?

Фейки активно заповнюють стрічку соціальних мереж та національних онлайн-медіа. Проте одна справа, якщо вони стосуються дорослих, а зовсім інша, коли йдеться про дітей. Чому таке явище є вкрай небезпечним та на що слід одразу звертати увагу батькам — читайте у матеріалі.

Такий заголовок звучить дещо дивно. Навіть абсурдно. Більшість з нас звикли вважати, що медіатизація як така, власне почалася з журналістики. Що журналістика є її осердям. Логічний ланцюжок на користь цього виглядає цілком переконливо. Медіатизація, з нашого погляду, – це інтенсифікація семіотичних потоків за рахунок комунікаційної техніки, як от преса, радіо, телебачення, інтернет. Така інтенсифікація призвела до революційного за своєю суттю перерозподілу соціальної інформації. Замість усного мовлення в структурі людського сприйняття починають домінувати інформаційні потоки, ґенеровані масмедіа. Це добре видно, починаючи з 70-х рр. ХХ ст., коли перегляд телебачення у пересічної особи міг брати 4-5 годин щоденно. Відраховуючи час на сон і роботу, отримуємо лев‘ячу пайку щоденної інформації з електронних джерел, яка за часом значно перевищувала міжособистісне спілкування.