У березні 2025 року світова медіаспільнота вибухнула обуренням через публікацію еротичного роману Daddy’s Little Toy авторки з Австралії Лорен Тесолін-Мастроси, відомої під псевдонімом Тори Вудс. Ця історія — приклад того, як художня вигадка, що перетинає моральні та етичні межі, може призвести не лише до медійного скандалу, а й до реальних юридичних наслідків для авторки.

У ХХІ столітті цифрові технології зробили доступ до інформації миттєвим і всеохопним. Соціальні мережі, онлайн-медіа, блоги, месенджери та відеохостинги дозволяють будь-якому користувачеві публікувати контент без попередньої перевірки або редакційного контролю. В результаті інформаційний потік став некерованим, а межа між достовірними новинами та фейками –  розмитою.

Сучасні технології, зокрема штучний інтелект, відкривають перед людством безмежні можливості. Однак, як будь-який інструмент, їх можуть використовувати як на благо, так і на шкоду. Одним із прикладів зловживання технологіями є маніпуляція громадською думкою за допомогою фейкових фотографій, створених за допомогою штучного інтелекту. Особливо гостро ця проблема постала під час російсько-української війни, де фейкові фотографії військових активно використовуються для дезінформації та маніпуляцій.

Недавно зовсім випадково натрапила на відео, яке дуже активно шириться у мережі Тік-Ток. На відео маленький хлопчик плаче на могилі своєї матері. Ролик вкрай емоційний та має надпис: «Мати дитини загинула в битві за Харків. Будь ласка, не йдіть, не подарувавши йому трохи любові…». На цьому етапі можна було б поспівчувати хлопчику, але дещо у відео мене занепокоїло. Простий користувацький алгоритм фактчекінгу допоміг розібратись, що це — фейк. Контент не відповідає реальності, а створений за допомогою ШІ.

Говорити про шкідливість будь-якого культурного продукту актуально тоді, коли відчувається необхідність критично переосмислювати вплив цього продукту на суспільство. Особливо ця потреба зростає в контексті зміни суспільних норм та цінностей. У час, коли триває повномасштабна війна з ворогом, який уособлює все те, з чим українці не бажають мати нічого спільного, “Дизель Шоу” залишається одним із лідерів у своєму жанрі в українському медіапросторі. І тут є чимало моментів, які викликають занепокоєння.

Під час повномасштабного вторгнення росіяни всіляко намагаються підкріпити свої дії нібито історичними «доказами», щоби втримати войовничий настрій свого населення. Ба більше, опираючись на вигаданий історичний контекст, ворог намагається приховувати справжню мету війни, так званої «СВО». Одним із таких псевдоісторичних пропагандистських прийомів стало твердження про те, що В. Ленін створив Україну.

Журналістика має слугувати інструментом інформування та поширення правди у суспільстві, а не важелем для закріплення дискримінаційних стереотипів. Однак українські медіа, зокрема ТСН, нерідко публікують матеріали, які знецінюють жінок, акцентуючи на зовнішності чи "відповідності" чоловічим очікуванням. Чи можна назвати етичними матеріали з сексистськими заголовками та статті, в яких називають жінок "дешевими" лише через їхні особисті преференції? Спробуємо розібратися, чому такий контент не тільки порушує журналістські стандарти, а й створює небезпечні передумови для сприйняття жінок у реальному житті.

ТікТок, Інстаграм, Телеграм, Ютуб та інші мережі стали для росії вікном в інформаційний простір України. І якщо колись створення фейкової новини потребувало певного часу, то тепер за лічені хвилини один відеоролик у соцмережі може змінити громадянську позицію та емоційну налаштованість людини.

Слова давньокитайського стратега Сунь Цзи про те, що «вся війна заснована на обмані», набувають особливої актуальності в контексті інформаційної війни. Наш ворог майстерно маніпулює інформацією, прагне змусити всіх повірити в альтернативну реальність, де чорне стає білим, а біле – чорним.

Представленість жінок у медіа та теми, в яких вони фігурують, завжди віддзеркалювали актуальні події в країні. Особливо з початком російсько-української війни, зростання кількості військовослужбовиць у війську вплинуло на їхнє відображення у матеріалах. Однак, попри це, також спостерігається зменшення присутності жінок та їхніх поглядів у медіасередовищі, зокрема щодо теми війни. Лише 17 відсотків експертних коментарів у медіа нині надають жінки – вказує соціологія. Натомість на перший план вийшли військові, які є здебільшого чоловіками. Тому залишається актуальним питання, чи взагалі чути голоси військовослужбовиць в інформаційному просторі? А якщо і чути, то що саме?