Перше, на що варто звернути увагу: 8 лютого інформація про звільнення Залужного з'являється з різних джерел, кожне з яких має власну мету. Державні медіа подають новину в контексті ротації кадрів або змін у військовій стратегії. До прикладу, на сайті державного інформаційного агентства  Укрінформ ми не бачимо «гучних» заголовків на кшталт «Зеленський звільнив Залужного», «Залужний у відставці» тощо. Натомість ЗМІ дуже обережно подає цю новину, немов поступово.

Гумор завжди був однією з головних складових телебачення, адже розважальні програми приносять телевізійним каналам високі рейтинги. Особливо гумористичні шоу, які за тривалий час існування в телеефірі сформували собі репутацію та постійну авдиторію глядачів. Однак ситуація кардинально змінилася після початку повномасштабного російського вторгнення, коли найпопулярніші канали об’єдналися заради трансляції телемарафону “Єдині новини”. На деякий час з екранів зникла будь-яка комерційна реклама, як і розважальний контент, тому що сміятися в новій реальності виглядало недоречно. Згодом українці почали використовувати сміх як зброю й хорошу можливість поглузувати над помилками та недолугістю ворога. Цей тренд підхопили медіахолдинги та вирішили, що комедійні програми час повернути на екрани. Проте на них вже чекав сильний суперник, який власне і зібрав у собі всі прояви “нової хвилі українського стендапу” та нового підходу до гумору — YouTube.

“Якщо Марґарет Тетчер прославилася як Залізна леді, то Даля Ґрибаускайте — як Сталева магнолія”, — ці слова читаємо в анотації до книги “Велика президентка маленької країни” Дайви Ульбінайте. А що ж пишуть медіа про колишню лідерку Литви? Через що нею захоплюються і за що ненавидять?

Кожне слово чи речення, написане або сказане журналістом, впливає на сприйняття авдиторією тих чи інших подій та явищ. Медіа формують не лише потреби споживачів, а й стереотипи, моделі поведінки та естетичні смаки. Враховуючи контексти сьогодення, у цій статті ми розглянемо “до – після” вживання етнічних стереотипів в українських медіа, а саме “до” повномасштабного вторгнення та “після” нього.

Дуже часто ТікТок виконує роль соцмережі, в якій ми постійно зависаємо, як у тому ж Instagram, чи YouTube. Але інколи тут попадається контент, який захоплює увагу не як розвага, а навчальний матеріал. Так, мережа ТікТок може стати відмінним інструментом для навчання! Пропонуємо добірку цікавих українськомовних ТікТок-каналів, які допоможуть зацікавити школярів різними дисциплінами.

У серпні минулого року інтернет сколихнув епізод шоу «Мекнув-Питайте» на Youtube каналі українського шоумена Володимира Остапчука. Про це багато писали, користувачі мережі робили з цього меми, обурюючись і висміюючи чоловіків, які говорили про те, що жінка має бути повністю поголена. Але якщо подивитися епізод повністю, там трапляються тези значно гірші, ніж обговорення волосся на тілі жінок.

Є багато охочих спостерігати, як інші люди грають у відеоігри, пробують різну їжу та переглядають телепрограми. Є багато платформ, на яких можна запустити свої сеанси з таким контентом, але один із найпростіших — це Twitch. Сервіс потокового передавання, що належить Amazon, спеціалізується на трансляції відео у реальному часі, хоча пропонує й інші види креативного контенту. Він доступний на багатьох платформах, включаючи персональні комп’ютери, мобільні пристрої, браузери та приставки.

Чи не найбільшого розголосу та впливу на сучасні медіа отримує штучний інтелект, з яким дедалі більше експериментують сучасні журналісти. Бачимо, що не всі експерименти у виданнях обертаються успіхом, проте це аж ніяк не уповільнює нові розробки ШІ. У цьому матеріалі розглянемо, які навички та обов’язки журналіста зараз виконує штучний інтелект, а також який прогрес на нас чекатиме вже за кілька років.

За останні роки штучний інтелект досягнув значних успіхів у виявленні цифрових фейків, особливо відео та зображень. Різні моделі навчаються на величезних об'ємах даних, щоб визначити та ідентифікувати сфабрикований вміст. Так само для текстового контенту ШІ використовує лінгвістичні інструменти для виявлення фейкових новин.

Україна витрачає щорічно сотні мільйонів на фінансування державного іномовлення. З початку повномасштабного російського вторгнення на територію України ця сума активно зростає, позаяк потреба інформування іноземної спільноти суттєво збільшилась. Люди потребували якісних та професійних новин з місця події. Однак чи вдалося задовольнити цю потребу українському іномовнику «FreeДом»?